Ожиріння і порушення обміну глюкози — як виявити інсулінорезистентність?

Останнім часом лікарі дедалі частіше б’ють на сполох через стрімке зростання ожиріння серед населення, зокрема у молодому віці. Це вже не просто естетична проблема — надлишок маси тіла пов’язаний з високим ризиком розвитку серцево-судинних захворювань, метаболічного синдрому, або діабету другого типу. Також на тлі ожиріння нерідко виникає інсулінорезистентність, яка заважає схудненню й провокує ще більший набір ваги.

• 
• Автор: Команда медіапроєкту «Мій Цукровий»
• access_time
• more_horiz

  • phone_in_talk close

Що таке інсулінорезистентність?

Інсулінорезистентність — це стан, за якого клітини організму (переважно м’язів, печінки, жирової тканини) стають менш чутливими до інсуліну — гормону, що регулює рівень глюкози в крові. Внаслідок цього, щоб зберегти нормальну глікемію (рівень цукру), підшлункова залоза змушена виробляти більше інсуліну.

З часом ця компенсаторна реакція виснажує β-клітини підшлункової залози й може призвести до порушення обміну глюкози, а саме — переддіабету або діабету другого типу.

Чому виникає інсулінорезистентність?

Причин інсулінорезистентності багато, проте до найпоширеніших з них належать:

• ожиріння, особливо абдомінальне — жирові відкладення під шкірою зазвичай не спричиняють інсулінорезистентності, проте ситуація змінюється, коли жир починає накопичуватися в черевній порожнині, м’язах, судинах і печінці. Він не тільки знижує чутливість тканин до інсуліну, а й провокує розвиток постійного запалення, що згодом призводить до фіброзу та дисфункції органів;
• ліподистрофія — цей стан характеризується перерозподіленням жирової тканини й накопиченням її у тих місцях, де в нормі жиру не має бути (наприклад, у черевній порожнині);
• низька фізична активність — м’язи, які не працюють, не потребують глюкози, і вона накопичується в крові;
• надмірне споживання простих вуглеводів і трансжирів — це веде до хронічного підвищення рівня інсуліну;
• хронічний стрес, який спричиняє гормональний дисбаланс (підвищення рівнів контррегуляторних гормонів — катехоламінів, кортизолу, глюкагону, гормону роста);
• деякі ліки (гормональні протизаплідні засоби, антиретровірусна терапія, глюкокортикоїди);
• вагітність — під час вагітності плацентарні гормони знижують чутливість тканин до інсуліну;
• генетична схильність — інсулінорезистентність частіше трапляється у людей, родичі яких мають цукровий діабет другого типу.

Інші причини. Іноді інсулінорезистентність може розвиватися за таких рідкісних станів, як вироблення антитіл до інсуліну, генетичні дефекти сигнальних шляхів цього гормону або блокування аутоантитіл до рецепторів інсуліну.

Наслідки інсулінорезистентності

Інсулінорезистентність — це не просто порушення вуглеводного обміну. Вона запускає цілий каскад патологічних змін:

• підвищується ризик цукрового діабету другого типу, що доведено у відповідних дослідженнях;
• розвивається метаболічний синдром (поєднання ожиріння, гіпертонії та дисліпідемії);
• виникають серцево-судинні захворювання (наприклад, ішемічна хвороба серця, інфаркт, інсульт);
• зростає ризик жирової дистрофії печінки (МАСLD, або неалкогольна жирова хвороба печінки);
• у жінок спостерігається підвищення рівня чоловічих статевих гормонів (андрогенів) і синдром полікістозних яєчників, який може виявлятися порушенням менструального циклу чи навіть безпліддям;
• тривале ожиріння може провокувати розвиток раку ендометрію (тіла матки) у жінок.

Як проявляється інсулінорезистентність?

Часто інсулінорезистентність не має явних симптомів, проте її можна запідозрити за такими ознаками:

• підвищений апетит, схильність до набору ваги, ожиріння;
• темні ущільнені ділянки шкіри (акантозис нігриканс), особливо на шиї, в пахвах;
• порушення менструального циклу в жінок;
• зміни в рівнях ліпідів (підвищений рівень тригліцеридів і знижений — ліпопротеїдів високої щільності);
• підвищений артеріальний тиск;
• коливання рівня глюкози.

Ожиріння — це «червоний прапорець» відносно інсулінорезистентності. А якщо воно поєднується з гіпертонією та порушенням обміну холестерину й глюкози — діагноз інсулінорезистентності стає дуже вірогідним, і лікар відразу скеровує пацієнта на відповідне обстеження.

Як виявити інсулінорезистентність?

Сьогодні існує низка лабораторних тестів, які допомагають виявити порушення чутливості до інсуліну. Діагностика інсулінорезистентності включає визначення таких показників:

• глюкоза натще — підвищений рівень глюкози може свідчити про порушення вуглеводного обміну, хоча на ранніх етапах глікемія буває в межах норми;
• глікований гемоглобін (HbA1c) — цей показник відображає середній рівень глюкози в крові за останні 2–3 місяці. Навіть незначне його підвищення — сигнал до подальшого обстеження;
• інсулін — саме той гормон, що регулює обмін глюкози в організмі;
• індекс HOMA-IR — він розраховується за спеціальною формулою та є надійним і інформативним показником інсулінорезистентності;
• С-пептид — цей аналіз дозволяє оцінити секрецію інсуліну. Його підвищений рівень у пацієнтів з нормальною глікемією може бути ранньою ознакою інсулінорезистентності. 

Також лікарі зазвичай рекомендують зробити ще один аналіз — ліпідограму, оскільки саме дисліпідемія дуже часто супроводжує порушення чутливості тканин до інсуліну.

Інсулінорезистентність — це серйозний сигнал порушення обміну речовин. І хоча вона часто починається безсимптомно, наслідки для здоров’я можуть бути надзвичайно серйозними. На щастя, сучасна лабораторна діагностика дозволяє виявити проблему та вжити необхідних заходів, але таке обстеження треба робити вчасно — і чим скоріше, тим краще.