Тести на антитіла до бета-клітин та інсуліну: кому і коли робити, та про що говорять результати?

Цукровий діабет 1 типу, який зазвичай називають інсулінозалежним діабетом, викликається руйнуванням бета-клітин підшлункової залози, що призводить до абсолютного дефіциту інсуліну. Клінічні симптоми діабету не проявляються, поки від 80% до 90% бета-клітин не будуть зруйновані.

Початку ЦД 1 типу передує (і супроводжується) поява аутоантитіл проти різних антигенів острівцевих клітин, включаючи декарбоксилазу глутамінової кислоти (GAD), тирозинфосфатазу (ІА), та інсуліну.

Наявність специфічних аутоантитіл є основною диференційно-діагностичною ознакою ЦД 1-го типу. Їх також використовують для прогнозування ЦД 1-го типу в осіб, які мають високий ризик захворювання, з метою раннього виявлення його доклінічного періоду.

Тести на антитіла до бета-клітин та інсуліну: кому і коли робити, та про що говорять результати? - изображение

Автор: Ольга Гончар, медична редакторка

Антитіла — це білкові молекули, які виробляються імунною системою для захисту організму від інфекцій та інших шкідливих агентів. Проте, інколи імунна система може помилково виробити антитіла, які направлені проти власних тканин організму (аутоантитіла).

Антитіла до інсуліну (ІАА)

Антитіла до інсуліну (IAA) виявляють у сироватці крові пацієнтів з ЦД 1-го типу за декілька місяців чи навіть років до появи клінічних симптомів ЦД 1-го типу, тобто вони з’являються на ранніх стадіях захворювання.

Нерідко ІАА визначають навіть у пацієнтів зі значною тривалістю захворювання і тривалою інсулінотерапією, що обумовлено імунологічною інсулінорезистентністю внаслідок утворення антитіл до екзогенного інсуліну.

Показання для проведення тесту на ІАА:

Диференційна діагностика між ЦД 1-го і 2-го типу;
Диференційна діагностика між ЦД 2-го типу та LADA-діабетом;
Виявлення антитіл до інсуліну, вироблення яких було спровоковано інсулінотерапією;
Складання прогнозу розвитку ЦД 1 типу у пацієнтів з обтяженою спадковою історією цього захворювання, особливо у дітей;
Діагностика аутоімунної гіпоглікемії;
Скринінг донорів частини підшлункової залози.

Наявність антитіл до інсуліну виявляють в сироватці крові натще. Позитивним вважається показник понад 10 одиниць на мілілітр.

Позитивний тест може свідчити про:

ЦД 1-го типу;
Аутоімунний інсуліновий синдром;
Аутоімунний поліендокринний синдром;
Наявність антитіл до препаратів інсуліну.

Відсутність антитіл до інсуліну не є підтвердженням відсутності у пацієнта автоімунного ЦД.

Також це дослідження не може вказати на те, які саме це антитіла — до власного (ендогенного) чи введеного зовні (екзогенного) інсуліну.

Результат дослідження на антитіла до інсуліну слід інтерпретувати тільки разом з даними інших специфічних для діабету досліджень на антитіла.

Антитіла до острівцевих клітин підшлункової залози (ICA)

На початкових етапах розвитку ЦД саме ІСА виступають пусковими механізмами саморуйнівних процесів, видаючи команду на знищення власних острівцевих клітин антиген-неспецифічним макрофагам і NK-клітинам. Цей процес може тривати роками, залишаючись компенсованим протягом тривалого часу.

Появу ICA реєструють більше ніж за 10 років до маніфестації захворювання. Це дозволяє використовувати визначення цих антитіл для прогнозування ЦД 1-го типу, і чим вищий їх титр, тим більша ймовірність його розвитку.

Дослідження показали, що:

в ICA-позитивних близьких родичів людей з діабетом згодом розвивається ЦД 1-го типу;

ICA виявляють у 60–90% людей з уперше виявленим ЦД 1-го типу.

У перші місяці маніфестації захворювання ICA виявляють у 70–90% осіб, через 1–2 роки — тільки у 20%, а через 15–20 років їх можна виявити лише у 5% пацієнтів.

Показання для призначення:

Диференційна діагностика цукрового діабету 1 і 2 типу;
Виявлення осіб c високим ступенем ризику розвитку діабету 1 типу (при наявності цукрового діабету у родичів);
Розв'язання питання про призначення інсулінотерапії при діабеті;
Скринінг родичів, потенційних донорів нирки або частини підшлункової залози.

Наявність антитіл до острівцевих клітин підшлункової залози виявляють в сироватці крові натще. Позитивним вважається показник понад 28 одиниць на мілілітр.

Позитивний тест може свідчити про:

ЦД 1-го типу;
LADA-діабет;
Спадкову схильність до розвитку ЦД 1-го типу.

Антитіла до глутаматдекарбоксилази (GADA)

Антитіла до глутаматдекарбоксилази (GAD65 і GAD67) — ферменту, що міститься в бета-клітинах, нейронах і деяких інших тканинах людини, виявляють у 80–90% людей з уперше виявленим ЦД 1-го типу.

GADA бере участь у регуляції стимульованої глюкозою секреції інсуліну, з іншого боку, цей фермент каталізує синтез гамма-аміномасляної кислоти (найпоширенішого гальмівного нейромедіатора в центральній нервовій системі).

Антитіла до GADA вказують на аутоімунний механізм деструкції острівцевого апарату підшлункової залози. У людей з наявними GADA спостерігається підвищений ризик і інших аутоімунних розладів.

Підвищену концентрацію GADA в крові можна виявити за 7-14 років до клінічних проявів захворювання. Згодом концентрація GADA знижується і їх виявляють тільки у 20% пацієнтів.

Виявлення GADA при ЦД 2-го типу свідчить про залучення аутоімунних механізмів в патогенез захворювання і служить показанням для проведення імунокорекції.

Антитіла до GAD65 є інформативним маркером для ідентифікації предіабету, а також для виявлення осіб з високим ризиком розвитку ЦД 1-го типу.

Показання для призначення:

Диференціальна діагностика ЦД 1-го та 2-го типу;
Прогноз розвитку ЦД 1-го типу у пацієнтів з обтяженою спадковою історією цього захворювання;
Скринінг жінок з гестаційним діабетом для оцінки ризику погіршення захворювання;
Скринінг родичів, потенційних донорів нирки або частини підшлункової залози.
Діагностика синдрому Мерша-Вольтмана, мозочкової атаксії, епілепсії, міастенії та деяких інших захворювань нервової системи.

Наявність антитіл до GAD виявляють в сироватці крові натще. Позитивним вважається показник понад 17 одиниць на мілілітр.

Позитивний тест може свідчити про:

ЦД 1-го типу;
LADA-діабет;
Спадкову схильність до розвитку ЦД 1-го типу;
синдром Мерша-Вольтмана (синдром «ригідної людини»);
Мозочкову атаксію;
Епілепсію;
Ністагм (неконтрольовані рухи очних яблук);
Міастенію;
Паранеопластичний енцефаліт;
Синдром Ламберта-Ітона;
Хворобу Грейвса;
Аутоімунний тиреоїдит Хашимото;
Перніціозну анемію.

Аутоантитіла до GAD та інші антитіла до острівцевих клітин підшлункової залози та інсуліну можуть бути виявлені у 1-2% здорових осіб, у яких згодом не розвинеться інсулінозалежний цукровий діабет.

Читайте також:

Генетика цукрового діабету: Причини виникнення та ризики для вашої дитини

Що показує аналіз на С-пептид?

Українці можуть взяти участь у дослідженні генетики діабету 1 типу