Подвійний діабет: кожна четверта людина з діабетом 1-го типу страждає на нього

У людей з цукровим діабетом 1-го типу, які мають такі фактори ризику, як ожиріння та гіпертонія, з часом може розвинутися резистентність до інсуліну — ознака, яка зазвичай асоціюється з діабетом 2-го типу. Цей стан, відомий як подвійний діабет, поєднує в собі характеристики ЦД 1-го та 2-го типів, та несе підвищений ризик мікро- та макросудинних ускладнень.

Автор: Анастасія Цвігун, редакторка

«Подвійний діабет існує і потребує відповідного лікування»

Приблизно у чверті пацієнтів з цукровим діабетом 1-го типу (ЦД1) розвивається метаболічний синдром, було зазначено на конгресі «Innere Medizin fachübergreifend — Diabetologie grenzenlos» («Внутрішня медицина міждисциплінарно — Діабетологія без меж»), який проходив на початку лютого 2025 в Мюнхені, Німеччина.

Метаболічний синдром — це комплекс порушень, що включає:

Інсулінорезистентність (ІР) — стан, коли клітини організму (м’язові, жирові та печінкові) стають менш чутливими до дії інсуліну

Абдомінальне ожиріння

Артеріальну гіпертензію

Дисліпідемію (високий рівень тригліцеридів і низький рівень «хорошого» холестерину ЛПВЩ)

Гіперглікемію або порушення толерантності до глюкози

Пацієнти з ЦД1 часто мають підвищений рівень тригліцеридів і високий кров'яний тиск, причому жінки частіше, ніж чоловіки. Таке поєднання подвоює ризик розвитку ішемічної хвороби серця та підвищує ризик інсульту, діабетичної стопи та нефропатії.

Згідно з чинною настановою S3 2023 року DDG з лікування цукрового діабету 1-го типу, більше половини пацієнтів з ЦД1 мають ІМТ >25. Поширеність метаболічного синдрому в цій категорії населення зростає, що відображає тенденції, які спостерігаються в загальній популяції.

«Подвійний діабет існує і потребує відповідного лікування», — говорить Томас Хаак, д.м.н, гол. лікар Діабетичного центру Бад Мергентхайм, Бад Мергентхайм, Німеччина, та колишній президент Німецького діабетичного товариства (DDG).

Підвищена потреба в інсуліні — ознака подвійного діабету

Люди з ЦД1 повинні приймати інсулін протягом усього життя, щоб контролювати рівень глюкози (цукру) в крові. Першою ознакою інсулінорезистентності при ЦД1 є підвищена потреба в інсуліні, що перевищує 100 одиниць/добу.

Діагностика включає оцінку клінічної картини ЦД1, вимірювання рівня С-пептиду в крові та вивчення сімейного анамнезу. Відповідні клінічні параметри включають:

ожиріння
індекс маси тіла (ІМТ)
окружність талії та метаболічний синдром, зокрема рівень тригліцеридів та артеріальну гіпертензію

Ризики та ускладнення

У німецькому дослідженні 2016 року було обстежено понад 30 тисяч людей з діабетом 1-го типу на наявність ознак метаболічного синдрому та його ускладнень. Результати показали, що 1 з 4 пацієнтів відповідав критеріям метаболічного синдрому, що характеризується ожирінням, високим кров'яним тиском і дисліпідемією, і може бути класифікований як пацієнт з подвійним діабетом.

Такі пацієнти мали вищі показники мікро- та макросудинних супутніх захворювань, незалежно від глікемічного контролю.

Лікування: що працює, а що ні?

У консенсусному звіті Американської діабетичної асоціації (ADA) від 2024 року визначено три ключові стратегії:

Зміна способу життя, наприклад, дієта з високим вмістом клітковини
Баріатрична хірургія може бути ефективною для лікування ожиріння при ЦД1, проте несе ризик ускладнень і вимагає ретельного відбору пацієнтів, а також психологічного та медичного спостереження.
Медикаментозне лікування, зокрема, Метформін ефективний для контролю глікемії, та може застосовуватися у пацієнтів з ЦД 1-го та 2-го типу.

Інгібітори GLP-1 та SGLT2

Для пацієнтів з добре контрольованим діабетом 1-го типу агоністи рецепторів глюкагоноподібного пептиду 1 (GLP-1) можна використовувати для лікування ожиріння та інсулінорезистентності. Однак слід бути обережними через підвищений ризик розвитку діабетичного кетоацидозу (ДКА).

Результати дослідження DEPICT-1 показали, що інгібітори натрій-глюкозного котранспортера 2 (SGLT2) при ЦД1 можуть знизити потребу в інсуліні і зменшити ризик гіпоглікемії, але також пов'язані з кетоацидозом та іншими небажаними явищами. Настанови не підтверджують безпеку та ефективність інгібіторів SGLT2 як додаткового лікування ЦД1 через суперечливі результати. Для оцінки їхньої безпеки необхідні подальші дослідження.