Діабет — не вирок, а старт: шлях від звільнення з фізкультури до майстра спорту

Діабет часто сприймають як обмеження — особливо коли йдеться про спорт. Назар знає це з власного досвіду: у 12 років він отримав діагноз і звільнення від фізкультури, а через кілька років — звання майстра спорту. В інтерв’ю він чесно розповідає про свій шлях від страху й байдужості до марафонів, «заліза» та повного самоконтролю — і доводить, що з діабетом можна не просто жити, а досягати спортивних вершин.

Діабет — не вирок, а старт: шлях від звільнення з фізкультури до майстра спорту - изображение

Instagram Назара: @nazar_nadilnyi


Коли діагноз стає точкою відліку

Якщо вам або вашим близьким нещодавно поставили діагноз «діабет», я знаю, що ви відчуваєте. Можливо, у вашій голові зараз безліч питань, страхів та сумнівів. Мене звати Назар. Я живу з діабетом першого типу понад 20 років, і я — майстер спорту.

Ця історія — не про дивовижне зцілення, а про шлях. Шлях від повної байдужості до свого здоров'я до чіткого самоконтролю, від шкільної лавки на уроках фізкультури до спортивних п'єдесталів. Я хочу поділитися своїм досвідом, щоб довести: з діабетом можна не просто жити. З ним можна жити яскраво, активно і досягати неймовірних висот. Це не вирок, а нова точка відліку, яка може зробити вас сильнішими, ніж ви можете собі уявити.

Але не думайте, що цей шлях був встелений трояндами. Він почався з байдужості, страху і лікарняних довідок.

Початок шляху: між страхом та байдужістю

Коли у 12 років мені поставили діагноз, першим «бонусом» стало звільнення від уроків фізкультури. Як і більшість підлітків у такій ситуації, спочатку я навіть тішився. «Клас, — думав я, — посиджу на лавочці, поки всі бігають». 

Тоді ніхто не говорив про адаптивні навантаження. Система працювала просто: є діабет — немає спорту. Цей досвід надовго заклав у моїй свідомості стереотип: діабет і фізична активність несумісні. Я жив у маленькому містечку, де не було тренерів чи секцій, готових взятися за «діабетика». Всі боялися.

Підлітковий вік та студентські роки минули під знаком тотального ігнорування хвороби. Батьківський контроль ослаб, а власної відповідальності ще не з'явилося. Вимірювання цукру було, м'яко кажучи, рідкістю. 

Це був період, коли я не сприймав діабет як щось, що потребує щоденної уваги. Та навіть серед цієї байдужості з’явився перший проблиск усвідомлення. Коли вдома з’явився турнік, я почав потроху підтягуватися та віджиматися на брусах. І тоді я помітив дещо дивовижне: я міг з’їсти більше їжі, а цукор при цьому не злітав до небес. Ще в тому віці я почав придивлятися й аналізувати: «Блін, це круто рухатись!». Ця іскра розуміння, що фізична активність дає контроль, стала першим кроком на шляху до великих змін.

Переломний момент: мета, що змінила все

У 25 років у моїй голові з'явився дивний, але дуже чіткий «пунктик» — я вирішив пробігти марафон, 42 кілометри. Ця амбітна, майже божевільна для людини з моєю історією мета стала рушійною силою.

Частково це було бажання довести щось собі. Частково — лікарям та всім, хто казав «не можна». Я розумів, що не кожна здорова людина готова на такий виклик, і це мотивувало мене ще більше. Я хотів стати прикладом, показати, що межі існують лише в нашій голові.

Підготовка до марафону змусила мене подивитися на свій діабет під зовсім іншим кутом. Хаотичні вимірювання «раз на тиждень» перетворилися на чітку систему з перевірками по 6-7 разів на день. Метою було вже не просто отримати цифру, а глибоко аналізувати реакцію організму на кожне навантаження, на кожен кілометр і на кожен грам вуглеводів. Це був абсолютно свідомий вибір. На відміну від дитинства, коли контроль був обов'язком, нав'язаним дорослими, тепер це стало моїм інструментом для досягнення мети. Я побачив, що відколи почав усе чітко контролювати, мої аналізи стали кращими, ніж у підлітковому віці.

Цей новий рівень дисципліни відкрив мені двері у світ великого спорту, про який я раніше і мріяти не міг.

Шлях атлета: руйнуючи стереотипи крок за кроком

На шляху до спортивних цілей я постійно чув шаблонні фрази, особливо від лікарів. Вони, звісно, діяли за протоколом, але звучало це як вирок: «У вашому випадку не можна піднімати більше 5 кг».

Я навчився фільтрувати таку інформацію. Я шукав в інтернеті приклади атлетів з діабетом по всьому світу, які досягали успіхів у різних дисциплінах, і бачив — це можливо. Звичайно, батьки та друзі завжди переживали. Їхній головний страх був, щоб я «не зловив гіпокому». І я сам переживав на початкових етапах. Але крок за кроком, підбираючи свій раціон та стиль контролю, я знаходив свій шлях.

Спортивні вершини: від бігу до «заліза»

Моя спортивна подорож виявилася напрочуд різноманітною. Кожен етап був новою сходинкою, новим доказом того, що діабет — не перешкода.

  • Марафони: це був перший серйозний виклик, який запустив усі зміни.
  • Забіги з перешкодами: тут мені навіть вдавалось посідати призові місця, що додавало впевненості.
  • Стрітліфтинг (віджимання на брусах з додатковою вагою на поясі): у цій дисципліні я досяг своєї найбільшої на сьогодні вершини — отримав звання майстра спорту.
  • Бодибілдинг: минулого року я навіть спробував себе на сцені, що стало абсолютно новим та цікавим досвідом.

Цей шлях був довгим, сповненим проб та помилок. Але саме завдяки йому я виробив для себе правила, які допомагають мені не просто тренуватися, а жити повноцінним життям.

Мої правила життя зі спортом: поради для вас

Найпоширеніші помилки новачків (і як їх уникнути)

За роки тренерської роботи, в тому числі з людьми з діабетом, я помітив кілька типових помилок, яких припускаються на старті.

  1. Пропуск прийомів їжі. Особливо якщо є мета схуднути, люди думають: «щоб стати меншим, треба перестати їсти». Для людини з діабетом, особливо 1-го типу, це може бути вкрай небезпечно. Можна зменшити кількість жирної їжі, але складні вуглеводи перед тренуванням мають бути обов'язково — це ваше «пальне».
  2. Неправильний час для їжі. Тренуватися натщесерце, поївши за 5-6 годин до навантаження — погана ідея. Це ризик гіпоглікемії та відсутності сил. Але й їсти безпосередньо перед тренуванням — теж помилка. Якщо ви з’їсте збалансовану страву за 30 хвилин до навантаження, інсулін, що ще активно працює, зробить цукор непередбачуваним. А якщо це будуть швидкі вуглеводи (батончик, випічка), ви отримаєте різкий стрибок цукру, а потім таке ж стрімке падіння. Оптимально — повноцінний прийом їжі за 1,5-2 години до тренування.
  3. Страх перед вуглеводами. Дехто обирає низьковуглеводну дієту, боячись стрибків цукру. Але це підходить не всім. Особисто я, якщо не з'їм вуглеводів, одразу відчуваю втрату енергії та ресурсу. Все індивідуально, і треба шукати свій баланс.

Тренування — це про контроль

Я перепробував багато видів спорту, але зупинився на тренажерному залі. Чому? Через ключове слово — контроль. На відміну від довготривалого бігу, де зупинитися для перевірки цукру складно і незручно, тренажерний зал дає повну свободу. Я можу зробити паузу між підходами, перевірити рівень глюкози і, якщо потрібно, одразу випити сік. Це передбачуваність, яка дає впевненість.

  • Вимірювання: я завжди міряю цукор до тренування, під час (якщо відчуваю зміни в самопочутті) і після.
  • Підготовка: якщо перед тренуванням цукор низький (наприклад, 5-6 ммоль/л), ми не починаємо. Спочатку випиваємо сік, піднімаємо рівень до 9-10 ммоль/л, і лише потім приступаємо до вправ. Це дає «подушку безпеки».
  • Страховка: У мене в залі завжди є запаси: сік, стіки з цукром. Це дозволяє почуватися впевнено.

Харчування для енергії, а не для заборон

Я не сиджу на дієті в класичному розумінні. Моє харчування — це збалансований стиль життя, який дозволяє уникати психологічних зривів. Моя формула:

  • 80% раціону — це збалансована, здорова їжа (складні вуглеводи, білки, корисні жири).
  • 15-20% раціону — це вільні прийоми їжі, так звана «їжа для голови». Це може бути піца, шаурма чи щось солодке.

Такий підхід дозволяє не почуватися обділеним і дотримуватися системи роками без зривів та стресу. Головне — знати міру та все контролювати.

Наостанок

Головна порада: не бійтеся інсуліну

Якщо я міг би дати лише одну пораду людині, якій щойно поставили діагноз, вона була б такою: не бійтеся інсуліну. Це не ознака слабкості чи поразки. Це просто інструмент. Віднесіться до інсуліну як до інструменту, такого самого як окуляри для людей, в яких поганий зір... Якщо в мене проблеми з підшлунковою, я колю інсулін. Нема в цьому проблеми взагалі.

Сучасні інсуліни, гаджети для моніторингу, помпи — все це робить життя з діабетом незрівнянно простішим, ніж навіть 20 років тому.

З чого почати? Просто почніть рухатись!

Вам не обов'язково одразу бігти марафон чи йти в «качалку». Почніть з малого, з того, що приносить задоволення і що ви можете контролювати.

  • Прогулянки: ставте собі за мету проходити 7-10 тисяч кроків щодня.
  • Плавання: чудовий вид активності, який не перевантажує суглоби.
  • Велосипед, йога, пілатес: обирайте будь-яку помірну активність.

Кожен крок, кожен рух полегшить контроль над діабетом, покращить самопочуття і доведе вам, що ви можете набагато більше, ніж здається. Хлопчик, який колись радів можливості просидіти урок на лавці, став майстром спорту. Ваш діагноз — не вирок. Це ваш старт. Зробіть перший крок.

Дивіться повне інтерв'ю з Назаром на нашому YouTube-каналі:


Читайте також:

Супергерої серед нас: історія Робін Арзон, ультрамарафонки з діабетом 1-го типу

Шокуючий діагноз не зупинив від олімпійської мрії. Історія спортивної гімнастки з діабетом 1 типу

«Діабет мене не зупинить!» Спортсмен з Британії про свій діагноз, світовий рекорд та допомогу українцям