Гормональні зміни, тимчасова інсулінорезистентність та ризик розвитку діабету 2 типу у підлітків

У підлітків інсулінорезистентність (ІР) часто є тимчасовою та пов’язана з гормональними змінами, що відбуваються під час статевого дозрівання. Саме вони ускладнюють контроль рівня глікемії (глюкози, або цукру, в крові), підвищуючи ризик розвитку діабету 2 типу. Найбільш вразливими є діти та підлітки із надмірною масою тіла та ожирінням.

Автор: Ольга Крохмалюк, медична редакторка, лікарка-ендокринологиня, аспірантка ВНМУ

Авторка цієї статті — Ольга Крохмалюк, медична редакторка, лікарка-інтерн терапевтка КНП «Вінницька міська клінічна лікарня №1».

Підлітковий вік і статеве дозрівання — це період стрімких фізіологічних та психо-соціальних змін, які впливають на здоров’я в цілому, зокрема й на стан вуглеводного обміну.

Цукровий діабет 2-го типу (ЦД2) все частіше зустрічається у підлітків та молодих людей, особливо на тлі ожиріння. В основі таких патологічних змін лежить явище інсулінорезистентності (ІР), при якому організм стає менш чутливим до дії інсуліну — гормону, відповідального за регулювання рівня цукру в крові. В результаті виникає гіперглікемія (підвищення рівня цукру в крові).

У підлітків ІР часто є тимчасовою та пов’язана з гормональними змінами, що відбуваються під час статевого дозрівання. Саме вони ускладнюють контроль рівня глікемії (рівня глюкози, або цукру, в крові). Найбільш вразливими є діти та підлітки із надмірною масою тіла та ожирінням.

Доведено, що чутливість до інсуліну знижується у період статевого дозрівання внаслідок збільшення жирової маси, а також через посилення секреції гормону росту і статевих гормонів (естроген, андрогени). Ці гормони є контрінсулярними, а, отже, мають ефект, протилежний до дії інсуліну.

Інтенсивне виділення соматотропного гормону (СТГ, гормону росту) відбувається в кінці пубертатного періоду у хлопчиків і на початку пубертатного періоду у дівчаток, що збігається з найбільш вираженими фазами росту. Гормон росту виділяється у нічний час та вранці, що здебільшого призводить до підвищення рівня цукру в крові натще. Такий самий пік секреції (виділення) має контрінсулярний гормон — кортизол.

Окрім того, гормон росту стимулює синтез соматомедину С (інсуліноподібного фактора росту 1 (ІФР-1)), який, у свою чергу, призводить до посиленого вироблення андрогенів. В умовах надлишку андрогенів (тестостерону та його метаболітів) інсулінорезистентність посилюється.

З початком статевого дозрівання дія естрогенів у дівчат призводить до коливання рівня глюкози в крові протягом менструального циклу. Так, за декілька днів до менструації дія інсуліну пригнічується, внаслідок чого показники цукру крові підвищуються.

У одному з досліджень спостерігали за змінами чутливості до інсуліну у дітей з надлишковою масою тіла або ожирінням. Було виявлено, що при ожирінні ІР виникає ще до етапу статевого дозрівання і частково пояснюється накопиченням жирової тканини та підвищенням рівня ІФР-1. Інсулінорезистентність посилюється протягом періоду статевого дозрівання та зменшується наприкінці. Натомість, у дітей із нормальною масою тіла спостерігається адекватна регуляція секреції інсуліну підшлунковою залозою, що не призводить до інсулінорезистентності.

Після завершення статевого дозрівання чутливість до інсуліну може відновитися навіть за наявності ожиріння. Проте у таких випадках людина матиме підвищений ризик виникнення ЦД 2 типу у майбутньому.

Поширеність дитячого ожиріння, ІР та ЦД 2 у всьому світі постійно зростає. Зусилля, спрямовані на контроль маси тіла у дітей, є перспективними у профілактиці порушень вуглеводного обміну у підлітків та запобіганні розвитку ЦД2 в подальшому протягом життя.

Джерела: