«Неможливо просто забути про українців і продовжити звичне життя...» — англієць з діабетом про волонтерство на передовій

Уявіть людину, яка не лише долає власні виклики, але й використовує свій досвід, щоб допомагати іншим. Наш герой — Дугал Глейшер — професійний спортсмен із Великої Британії, який живе з цукровим діабетом 1-го типу. Але це лише частина його історії. З перших днів повномасштабного вторгнення в Україну він активно волонтерив, підтримуючи тих, хто найбільше цього потребував. А минулого року він зробив сміливий вибір — повернувся до України в ролі бойового медика, ризикуючи власним життям заради інших.

У цьому інтерв’ю він розповість про те, що спонукало його вирушити на передову, як справляється з діабетом в умовах екстремальних фізичних і психологічних навантажень, а також про свої враження, пов’язані з війною, українцями та їхнім незламним духом.

«Неможливо просто забути про українців і продовжити звичне життя...» — англієць з діабетом про волонтерство на передовій - изображение

@dougalsepicadventure


Що мотивувало тебе повернутися до України і працювати волонтером на передовій?

Це моя сьома поїздка в Україну, і я вже рік працюю тут волонтером. Після того, як я на власні очі побачив руйнування від російського вторгнення, для мене було б неможливо просто забути про українців і продовжити своє звичне життя у Великій Британії. А ще моя дівчина — українка. Це також спонукає повертатися!

Моя мотивація — робити справу, яку я вважаю цікавою, а головне — такою, що несе позитивний вплив. Завдяки цьому прагненню я пройшов шлях від роздачі їжі (як волонтер благодійного фонду Siobhan's Trust) до навчання на бойового медика, та долучився до команди, що займається «санітарною евакуацією» поранених солдатів. 

Читайте також: «Діабет мене не зупинить!» Спортсмен з Британії про свій діагноз, світовий рекорд та допомогу українцям

Опиши один день зі свого життя.

Наша робота — транспортувати поранених солдатів до шпиталю. Ми на зв'язку 24/7 і ніколи не знаємо, коли буде наступна поїздка. Постраждалі часто отримують травми, що змінюють їхнє життя, і перебувають у шоковому стані, тому важливо залишатися спокійним, впевненим і підтримувати їх.

Ми їмо, спимо і працюємо як одна команда. Іноді ми в дорозі по 15 годин. В інші дні — виїздів немає взагалі. Це теж буває важко, оскільки ми живемо в ізольованому селі поблизу лінії фронту, де часто немає електрики, тож можливості для розваг обмежені.

З якими найбільшими викликами ти стикнувся?

Це була дуже стрімка «навчальна крива». Іноді я є єдиним медиком, який відповідає за життя до 4-х постраждалих у машині швидкої допомоги. Важкі травми, такі як ампутації — це повсякденність. Тиск величезний.

Чи помітив ти відмінності у ставленні до людей з діабетом у Великій Британії та в Україні? Які?

У Великій Британії діабет краще розуміють у суспільстві. З розвитком медицини та рівнем медичного обслуговування діабет тут більше не розглядається як перешкода для ведення нормального життя, на відміну від України.

Що тебе найбільше вразило в українській культурі або в людях, яких ти тут зустрів?

Їхня щедрість. Люди, життя яких розірвала війна, діляться останнім, що в них залишилося. Зараз я відповідаю на запитання інтерв'ю в поїзді, а чоловік, з яким я щойно познайомився, пригостив мене чаєм і ватрушкою. Як дивно, що, незважаючи ні на що, люди залишаються такими позитивними і щедрими

Чи вдається контролювати цукри, перебуваючи на передовій?

Ні! Недосипання, погане харчування, стрес і відсутність режиму роблять це дуже складним завданням. Мій глікований (HbA1c) все ще в нормі, але графік CGM (безперервний моніторинг глюкози) схожий на американські гірки!

Як ти адаптуєш свої знання та досвід до реалій війни?

Життя в зоні бойових дій кидає приблизно такі ж виклики стабільному рівню цукру в крові, як і ті, з якими я зіткнувся під час моєї рекордної спроби сплаву на каяках навколо Британії. В обох випадках я усвідомлюю, що досягти ідеального рівня цукру в крові буде важко, тому зберігаю спокій і не засмучуюсь, коли щось неминуче йде не за планом. Намагаюсь залишатися позитивно налаштованим: ця «буря» мине. 

Як підтримуєш психологічну рівновагу в умовах постійного стресу та небезпеки?

Проведення часу на природі та біг прояснюють мою свідомість. Сміх із товаришами по команді та пошук краси серед темряви допомагають мені триматися. Найголовніше — це перспектива. Я фокусуюся не на своїх власних зусиллях, а на тому впливі, який ми чинимо як колектив. Разом ми змінюємо світ на краще, і тому все варте того.

Дай кілька порад для людей з діабетом, які можуть опинитися в екстримальній ситуції, як-от війна, або в умовах обмеженого доступу до медицини.

Контролюйте те, що можете контролювати, і не переймайтеся через те, що не можете. Намагайтеся добре висипатися, уникайте переробленої їжі з високим вмістом цукру і щодня робіть фізичні вправи. 20-хвилинна прогулянка після їжі творить чудеса! Переконайтеся, що ви можете впевнено жити без ваших діабет-гаджетів у разі поломки. Якщо у вас закінчаться тест-смужки, чи зможете ви спокійно перечекати, поки не отримаєте новий запас?

Чи допомагає твій досвід життя з діабетом краще розуміти потреби інших людей у складних умовах?

Діабет — це невидимий стан. Люди бачать мене і не здогадуються, що кожного дня я борюся за контроль глікемії. Можливо, у мене весь день був високий рівень цукру, і я в поганому настрої, але всі люди бачать тільки друге (поганий настрій). Тому, коли хтось поводиться так, як мені не подобається, я намагаюся не засуджувати його. Я намагаюся бути добрим і поблажливим, тому що кожна людина бореться з труднощами у своєму житті, які ми просто не бачимо.

Що надихає тебе залишатися на передовій, незважаючи на ризики та виклики?

Ніхто не хоче бути на передовій. Але захисники щодня ризикують своїм життям, щоб вберегти інших людей. Вони заслуговують на те, щоб інші люди ризикували своїм життям, щоб бути поруч з ними.

Це найбільша несправедливість, що українці повинні жертвувати своїм життям, щоб захиститися від російського зла. Але захисники, які пройшли через неймовірні травми, не здаються і не скаржаться. Вони продовжують боротися... Цей дух є втіленням стійкості, і саме він, я впевнений, принесе перемогу Україні. Це надихає мене щодня.

Як, на твою думку, міжнародна спільнота може краще підтримувати людей із хронічними захворюваннями у зонах бойових дій?

Необхідно розуміти, що при хронічних захворюваннях, як-от цукровий діабет, потреби зберігатимуться завжди. Коли війна закінчиться, дітям, як і раніше, буде потрібен інсулін. Нині безліч різних людей і організацій працюють над однією і тією ж метою незалежно одна від одної. Було б ефективніше, якби всі працювали разом. 

Як ти бачиш свою місію після завершення війни в Україні? Чи плануєш продовжити волонтерську діяльність?

Я планую продовжити свою медичну освіту і застосовувати її в зонах лиха по всьому світу, там, де вона найбільше потрібна. Коли війна в Україні закінчиться, шкоду, завдану росією, потрібно буде виправляти, і я хочу бути частиною цього процесу. 

Чи є у тебе мрія або проект, який хотілося б реалізувати для людей з діабетом у майбутньому? Розкажи про це.

Я би хотів організувати табір на природі для дітей з діабетом у Карпатах. Діти могли б ходити в гори і бачити, що діабет не є перешкодою для досягнення їхніх мрій! 

Як би ти пояснив комусь із Великої Британії, чому твоя робота в Україні є важливою не лише для українців, але й для всього світу?

Я вважаю, що стан світу — це відображення нашого внутрішнього стану. Кожен житель планети є нашим ближнім, і ми повинні ставитися до нього з любов'ю. Допомагати людям, які потерпають від несправедливості — це просто моральний обов'язок. Звичайно, є багато світових проблем, які потребують нашої енергії, але вторгнення в Україну створить прецедент на майбутнє. Чи змогли б ви пояснити майбутнім поколінням, що ви стояли і дивилися, нічого не роблячи, і вважаєте це правильним вчинком?

Previous Next

 


Читайте також:

«Діабет мене не зупинить!» Спортсмен з Британії про свій діагноз, світовий рекорд та допомогу українцям

В ЗСУ з діабетом 1 типу: «Якщо не я, то хто?»

Айтівець з діабетом про загрозу ампутації, стартап Sugarrr та волонтерство під час війни