Втручання в мікробіом кишечника може зупинити розвиток діабету 1 типу — показало дослідження

Команда вчених з Університету Квінсленда (The University of Queensland) виявили, що покращення функції мікробіому кишечника може затримати початок розвитку цукрового діабету 1-го типу (ЦД1).

Автор: Анастасія Цвігун, редакторка

21 людина з ЦД1 отримувала пероральну біотерапію, що містить коротколанцюгові жирні кислоти (SCFA), які є метаболітами, що зазвичай виробляються кишковими бактеріями під час ферментації харчових волокон.

«Діабет 1-го типу є аутоімунним захворюванням, і ми знаємо, що є щось особливе в мікробіомі та бар'єрній функції кишечника, що, на нашу думку, змінює імунну відповідь у людей із цим захворюванням.

Ми дізналися, що можна змінити мікробіом у людей з ЦД1, і коли ми це зробили, то побачили зміни в бар'єрній функції кишечника.

Потім, коли ми додатково протестували цей мікробіом, перенісши його на мишей, ми побачили, що він затримує розвиток діабету».

Коротколанцюгові жирні кислоти (SCFA) — одна з ключових корисних функцій спільноти мікроорганізмів кишківника, які відіграють важливу роль у травленні, імунітеті та загальному стані здоров'я.

За словами дослідників, інші підходи до відновлення SCFA, такі як прийом пробіотичних бактерій або капсул, не давали реальних результатів. І це перший випадок у дослідженнях ЦД1, коли вченим вдалося збільшити кількість коротколанцюгових жирних кислот в організмі людини.

Співавторка дослідження, доктор Еліана Маріньо (Eliana Mariño) з Університету Монаша, зазначила, що, аналізуючи унікальні профілі малих молекул або метаболітів у людей з ЦД1, дослідження відкрило нові способи вимірювання та потенційного маніпулювання шляхами, які впливають на імунну функцію.

«Ці результати свідчать про те, що втручання в мікробіом може зупинити розвиток цукрового діабету 1-го типу, потенційно затримати або навіть запобігти його розвитку, даючи пацієнтам шанс довше залишатися здоровими та збільшити тривалість життя».

Наразі вчені планують проведення дослідження за участю людей на початковій стадії діабету 1-го типу, а також тих, хто перебуває у групі високого ризику розвитку ЦД1, але ще не має встановленого діагнозу.

Дослідження було опубліковане в журналі Nature Communications